Янукович – їх Президент

Президент і партія про яких після 2004 року мали б забути і викинути з політики як фальсифікаторів, які спробували обманним шляхом заволодіти владою, сьогодні спокійнісінько правлять державою. Щоправда правлять так як і мається керуватись, на відміну від їх попередників – очманілих від влади «Ющенків» та «Тимошенків» (на добре чи на зле це інше питання). Останні не змогли навіть стати опозицією. За чим жаліти й не варто. Бо які з них захисники інтересів українців без влади, коли вони при владі не змогли практично нічого до ладу зробити. Західній Україні і українцям по національності в теперішній державі «Україна» сподіватись нема на що. Ми крайні і за наш рахунок вирішуватимуться проблеми підтримуючих правлячу партію хохлів, росіян, євреїв.

Результати місцевих виборів показали довіру населення південного сходу країни до політики президента Януковича та його уряду. Представники Партії Регіонів є у всіх обласних радах. Причому навіть там, де їх офіційно декілька відсотків, завдяки обласним державним адміністраціям і київському престолу вони здатні серйозно впливати на місцеву політику. Прикладом може слугувати Івано-Франківська область, де депутати-бізнесмени, які пройшли за списками публічно патріотичних партій мало не обрали головою регіонала Зиновія Митника. Їм завадила лиш ще некуплена молода ВО Свобода, яка виграла вибори в Галичині і оновила звичну політичну картину. В решті ж областей де в Партії Регіонів від 20% до 70% ситуація схожа як у Верховній Раді.

Надії на те що місцеві ради по всій «Україні» виставлять оцінку антинаціональній зовнішній та сприяючій русифікації внутрішній політиці Януковича не виправдались. Економічну розплату населення за кредити МВФ і високу ціну на російський газ влада завбачливо залишила на 2011 рік – після місцевих виборів. Загалом не покращення життя вже сьогодні одночасно й не погіршення, що в порівнянні з міжусобицями помаранчевих політиканів взагалі нормально, бо хоч стабільно. Тому поки що ніщо політично не загрожує владарюванню Партії Регіонів в «Україні». А критикувати їх немає де – більшість ЗМІ під контролем ПР. Виступати на загальноукраїнському рівні теж нікому, немає нових авторитетів на заміну самодискредитованим Ющенку, Тимошенко та з ними.

Населенню Західної України та українцям в інших регіонах ще доведеться поспостерігати байдужого до українського президента і його антиукраїнський Уряд: галичаноненависника Табачника, колишнього кримінального авторитета Могильова, проффесіонала у всіх галузях Цушка, «донецьких» верховних і конституційних суддів, … Сподіватись на покращення мовних, культурних та історичних потреб з боку держави «Україна» нічого. Людей які б це могли здійснювати в керівництві держави просто немає.

В Західній Україні наростатиме захоплення монополій «донецькими», як послуги ЖКГ, маршрути перевезень, магазини в центрі міст, змушуючи віддавати бізнес місцевих «бізнесменчиків». До обленерго та облгазів додадуться ще багато не зауважених раніше прибуткових державних об’єктів. З часом продовжиться скуповування мерів і голосів в радах для забезпечення масляного перебування бізнес-інтересів «донецьких» в Західній Україні.

Не вирішать проблему й перевибори президента. На території України вибори Президента означають вибір між двома варіантами – із «Заходу» і «Сходу» через існуючий небезпідставний страх регіонів один перед одним. Кандидатуру Януковича підтримує більше по чисельності населення Південного Сходу України. І тому населення заходу країни немає шансів переобрати президента власними силами. Тим більше після невикористання перемоги майдану 2004 року над адмінресурсом – повторення вже не вдасться. Отже навіть якщо й голосів розчарованих політикою Януковича і згодних проголосувати за західного кандидата, якого немає, вистачатиме на 51%, то результат відстояти нереально.

Теорія сильного Президента зіграла проти самих українців. «Сороча» вилупилось і поїло всіх довкола, зайнявши собі «гніздо». Сильний Президент для становлення української державності добре, але це для української. Сьогодні від України навіть видом на майбутнє залишились хіба що: назва, синьо-жовтий прапор, тризуб і конституційний статус української як державної мови. «Україна» повернула назад до колоніального залежного шляху. Населення України не шукало альтернативи невдалому українському президенту і прем’єру. І нинішній «Самойлович» опинився сильним президентом Малоросії.

Аналогічно і марно дивитись в бік Верховної Ради. Маючи більшість, створену шляхом скуповування зрадників і звичайних завідомих користолюбців у Верховній Раді, Партія Регіонів тримає в руках правила виборів до Верховної Ради. На прикладі місцевих виборів видно як вирішуються питання збільшення собі кількості депутатських місць. Для цього було введено паралельно до пропорційної системи обрання партій декілька відсотків для обрання персонально депутатів. Більшість останніх прогнозовано виявились представниками Партії Регіонів з підтримкою донецьких грошей та влади. Подібне станеться і на уже відстрочених Партією Регіонів виборах до Верховної Ради.

Якщо ж населення Південного Сходу «України» радикально не сприйме політику підняття цін на газ, електроенергію, пенсійного віку, то Партія Регіонів розіграє сценарій доброго і поганого між Азаровим і Януковичем, де одного віддадуть на «з’їдання». Партія ж з тією самою суттю і поглядами на українське національне, зовнішні пріоритети та внутрішню економіку залишиться.

Байдужа і антиукраїнська влада партії регіонів, приємна для населення сходу країни прийшла надовго. Без віднайдання способу українцями отримати представництво в державності від якої залежить їх життя і яка збирає податки – ми приречені на десятки років окупації: все частіше чутиметься російська мова у тих, хто отримуватиме хоч якусь владу в Західній Україні, утискатиметься Греко-Католицька Церква різними заборонами, ці регіони біднішатимуть від викачаних донецькими і київськими власниками коштів, люди безправнішатимуть перед лицем корумпованої влади, коли на службу в «донецьку міліцію» на Західній Україні йтимуть тільки що й за хабарями та задоволенням садистського потягу…

12 грудня 2010р.