ОСТАННІ НОВИНИ:

Табачник – «чупа-чупс» Януковича

30 березня 2010 р.

Дмітрій Табачник Для чого Партія Регіонів зробила міністром освіти Табачника?

Тримаючи до виборів другого туру Дмітрія Табачника подалі від сцени, Янукович, ставши владою, розгорнув цю «цукерочку» і дав «Україні» її посмоктати. Поки він з Азаровим вирішуватиме справи з Москвою і перебиратиме розподіл коштів, які надходять від сплати податків та хабарів чиновникам. З одного боку фальшивого єврейської монети Табачника – як собі думає Янукович це «червона тряпка» для «биків» з Галичини і решти нехохляцької України, але з іншого, не врахованого новою владою, – він став виразником їх абсолютно підросійської політики. Яким би очевидним не було закривання проблемних моментів недомовлення з Росією про зниження ціни на газ та забуття про підняття соцстандартів на телерадіоефірах Табачником, проте весь Уряд буде приймати його пропозиції в освіті. Яке їм діло до українського, коли його не хоче в них купувати Москва.

Імідж радикального ненависника до галичан Табачника:

З публікації  "Галичанские крестоносцы против Украины"

(Контрстаття:  Табачник вилив свою ненависть до Галичини в статті )

Роль Галичины, вошедшей в cостав Украинской ССР только в 1939 г., а до этого — с конца ХIV века оторванной от этногенеза, исторического и культурного развития украинского народа, в современной Украине совершенно абсурдна…

Это самый депрессивный регион, который не смог бы выжить без постоянных дотаций из госбюджета, состоящего в основном из отчислений промышленно развитых юго-восточных областей. Большинство населения Галичины успешно трудится за границей, не платит налогов, но в полной мере пользуется бюджетной социальной защитой…

Галичина всегда интересовала иностранных кукловодов не сама по себе — галичане иначе, чем «пушечным мясом», ни Варшавой, ни Веной, ни Берлином не воспринимались, что показал путь «сечевых стрельцов», СС «Галичины», прочих наемников оккупантов…

Ранее и нацистам крайне необходимыми были галичанские каратели, с энтузиазмом бравшие на себя самую грязную работу, которая вызывала отвращение даже у немецких эйнзатц-групп. Предатели из Великой Украины редко могли рассчитывать на большие посты в оккупационной администрации. Обычно дальше рядового полицая, лагерного охранника или агента-осведомителя, вознаграждавшихся пайком, хорошим кофе, вещами расстрелянных или нашивкой старшего шуцмана, продвижение не шло. Зато привезенные в 1941-м из Галичины кадры стали основой аппарата оккупационного управления и карательных органов рейхскомиссариата «Украина», как, например, все руководители «украинской вспомогательной полиции» Киева — Буткевич, Захвалынский, Кабайда, Орлик. Показательно, что первые, самые массовые, расстрелы в Бабьем Яру после отказа командира немецкой эйнзатц-группы были специально поручены будущей элите УПА — Буковинскому куреню под командой Петра Войновского…

Однако изуверы «украинской вспомогательной полиции» не были первопроходцами. Они лишь продолжили историческую традицию, которую у них приняла УПА. Аналогично вели себя в гражданскую войну «сечевые стрельцы», подготовленные оккупантами как ударная сила против Великой Украины…

Сегодня на высшем уровне культивируется миф о 300 расстрелянных под Крутами, но замалчивается правда о том, что в том же январе 1918 г. галичанские «сечевики» только в восставшем «Арсенале» убили более полутора тысяч (!) пленных рабочих, женщин и детей. А расстрелы Муравьева бледнеют перед бойней, учиненной в Киеве частями Евгена Коновальца в декабре того же года, после свержения гетмана Скоропадского…

Когда-то, как сейчас две Украины, существовали две Галичины — Галичина православная, живущая единством с Великой Украиной, и Галичина коллаборационистов, питающаяся ненавистью ко всему православному и славянскому. Сейчас можно не задавать вопрос, какая из них необратимо осталась в прошлом…

Целью противодействия «москвофилам» властями Габсбургской империи было создано «мазепинское» движение, базирующееся на идеях клинической русофобии и ненависти к традициям православной Великой Украины…

12 апреля 1908 г. граф Потоцкий был застрелен студентом Мирославом Сичинским, сыном униатского священника, известного публичными призывами уничтожить в Галичине все инакомыслие…

Символично, что ранее Сичинский смог поступить во Львовский университет только благодаря помощи наместника, разрешившего исключенному гимназисту сдать экстерном выпускные экзамены. Хороший урок для тех, кто искренне считает, что галичанских антиукраинцев следует привлекать на свою сторону уступками и благодеяниями. Рано или поздно они получат в ответ такую же благодарность, как и Потоцкий…

Дело уничтожения подлинной галичанской элиты, оставшейся верной собственному народу, продолжили «Нахтигаль», шуцманшафтбатальоны, УПА. «Упари» не оставили палаческую работу и после изгнания немецких руководителей. От их рук в Галичине погибло больше местных жителей, чем было выслано или арестовано. Это дает ясный ответ, кто терроризировал Галичину — советские органы госбезопасности, боровшиеся с гитлеровской агентурой и бандитами, или созданная и вооруженная абвером (считай — фашизмом) УПА.

Можно только склонить голову перед героизмом бойцов истребительных отрядов («ястребков»), выступивших против банд УПА, которые вырезали целые семьи за малейшее подозрение в нелояльности. Почти никто из добровольцев не остался в живых, для УПА было вопросом первостепенной важности уничтожить именно земляков — галичан, посмевших выступить против бандеровского террора. Целенаправленно, почти ритуально убивались бандеровской СБ представители интеллигенции и православные священнослужители…

Победившую часть Галичины, строго говоря, нельзя назвать националистической. Национализм все-таки должен предполагать хотя бы отстаивание интересов собственной нации, а у галичанских «националистов» есть только ненависть к православию, украинско-русскому единству и лакейская исполнительность указаний оккупантов…

«Украинизацию» — то есть уничтожение не только русского, но и украинского языков с заменой их галичанским «волапюком» — Украина переживала не раз…

Великий представитель русской культуры Украины следующим образом писал о тщетных попытках оккупантов из Галичины уничтожить украинский язык: «Петлюра привез с собой так назыаемый галицийский язык — довольно тяжеловесный и полный заимствований из чужих языков. И блестящий, действительно жемчужный, как зубы задорных молодиц, острый, поющий, народный язык Украины отступил перед новым пришельцем в далекие шевченковские хаты...

Потерпев в Галичине сокрушительное поражение от польских войск, галичане переместились на территорию Великой Украины, где за «Единую Соборную Украину» не столько воевали, сколько убивали мирных жителей и грабили. Одновременно ее командование начало конфликтовать с Петлюрой, которого раздражали галичанские амбиции на верховное руководство…

Оставшаяся бригада стала впоследствии сокровищницей украинизаторских кадров Скрипника, Любченко, Хвыли и Кагановича, беспощадно, при помощи ГПУ, разрушавших двуединую культуру Украины и несущих ответственность за голод 1932—1933 гг. Бравые трииудины «патриоты» и здесь пытались перещеголять хозяев…

Ныне значительная часть трудоспособных жителей «украинского Пьемонта» выносит утки за европейскими пенсионерами или моет полы в тавернах, а его «откомандированная» в столицу верхушка присосалась к «откатам» от бюджетного финансирования…

Пора наконец отбросить маскирующую боязнь назвать вещи своими именами, ложную политкорректность и расставить все точки над «і». Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может…

не клеївся до передвиборчої лінії об’єднуючого країну і забувшого слова «бидло» та «козли» кандидата Януковича. Політика не налякати електорат з західного регіону щоб не побіг за Тимошенко, чи ще когось в першому турі, вдалась і після вона уже неактуальна. Запевнення заступника глави адміністрації Президента Герман, що Табачника контролюватиме Сименоженко та існування ще незадоволених в Партії Регіонів його призначенням було продовженням відволікання уваги розпочатого його призначенням.

В зв’язку з затягненням переговорів з Газпромом «чупа-чупса» солодкого для хохлів з Підросії і дратуючого видом для українських українців на весь час не вистачило. Тому слід чекати новенької «червоні тряпки» або тиску на ЗМІ, які від нудьги і потреби рентабельності запитуватимуть у влади те, що та б хотіла сховати. Розчарування і здивування Азарова з яким Путін не захотів грунтовно розмовляти про зниження ціни на газ дає трохи часу перед наступом на ЗМІ.

Відволікаюча тема Табачника в Україні вичерпуючись провалом голосуванням за його відставку дозволила наостанок Колеснікову без більшого шуму позаміняти фірми бютівських олігархів, які на державні і міські гроші будували об’єкти Євро-5012 в Львові, на донецькі. Без розгляду питання про відставку міністра освіти ця тема була б серед основних в більшості ЗМІ.

Перебіг голосування і завідоме неналаштування на результат депутатами з опозиції викриває показушність їх дій. Вони тільки намагались поріднитись з людським незадоволенням, засвідчивши солідарність з несприйняттям влади конкурентів і готовність її замінити на свої персони. Замісь контролю за діяльністю міністра освіти Табачника і обмеження такої по можливості та висвітлення моментів порушення ним норм законів депутатськими можливості вони місію вважають виконаною натисканням «непрацюючої» кнопки за відставку.

Тим часом Табачник зібрав навколо себе немалу підтримку ректорів університетів, яким всерівно галичаноненависницькі практично фашистські погляди міністра освіти. Дмітрій Табачник пообіцяв ректорам повернути право зараховувати в заклад освіти за результатами співбесіди і загалом з часом обов’язкове тестування одоброволити. Дивно що до сотень іменуючих себе вищими учбовими закладами з численними філіалами не додалось ще декілька десятків з огляду на нові перспективи. Захищаючи Табачника, розкормлені депутати КПУ що в комуні з олігархами, пропустивши співчуття загиблим в терактах у Москві, вірно підмітили зайвість наближення до європейських стандартів: «Європейський дім валиться». Як йому не падати, коли там в кожній країні тільки до десяти Університетів. До нашого рівня їм звісно ніколи не впасти, бо кількість ВУЗів в Україні лиш ростиме. Гарні прибутки від йменування всіх підряд дипломованими правда виставляють ціну ректорам в копійки і на здачу їх авторитетність.

Звісно політики після виборів міняються. Змінилась мабуть і позиція Табачника представлена у вище наведеній статті. Тільки не щодо галичан, а до формування тепер підросійської влади «украинцов»:

Единство Украины может быть только в одном — верховенстве прав человека, неукоснительном соблюдении законов, невмешательстве в дела друг друга, прекращении практики содержания одних регионов за счет других. Для этого необходимо введение федерально-земельного устройства и децентрализация власти. В прошлое должен уйти такой рудимент тоталитаризма, как назначаемые из Киева областные и районные администрации, больше напоминающие комендатуры оккупационной армии.

Центральная власть должна ограничиться узким кругом вопросов общегосударственного значения, прекратить заниматься идеологической обработкой граждан за их же налоги и реквизицией средств у регионов-доноров. Только цивилизованная, правовая Украина, страна «цветущей сложности» культур, традиций, языков, взаимного уважения и терпимости, имеет будущее. Именно об этом, о такой Украине мечтали и Шевченко, и Костомаров, и Павел Скоропадский, и Вернадский…

Населенню Галичини і разом з нею заробітчанській Західній Україні без маскування київська коаліція узурпаторів і конкуренти з «опозиції» показали «место». Немає у загальноукраїнській владі жодної сили представництва і заступництва інтересів галичан. Нам відвели роль споживачів керованого незадоволення, на якому виграють усі: влада відвертає увагу від торгів нашими правами і нашими ресурсами, а опозиція піариться, прагнучи зайняти місце перших.

30 березня 2010 р.

Відзначити цю статтю :

+ коментарів + 7 коментарів

Анонім
3 квітня 2010 р. о 22:03

Дещо про цього історика очима простої людини http://lifeinua.blog.net.ua/2010/03/21/anty-tabachni-vystupy/

Анонім
30 травня 2010 р. о 20:25

Таким "щирим"українцям не можна дозволяти мутити
титульною нацією.

Анонім
30 травня 2010 р. о 22:30

Дещо в цьому правдиве є,але у Львові такого
не люблять.

Анонім
30 травня 2010 р. о 22:32

Все це правда.

Анонім
30 травня 2010 р. о 22:35

Ну то й що...

Анонім
30 травня 2010 р. о 22:38

І що далі

Анонім
5 січня 2011 р. о 11:22

Избавляется, по-тихоньку, народ Украины от давления галичан-бандеровцив! Это хорошая новость

Дописати коментар

Дотримуйтесь етичних норм спілкування.

 
Звязатись : taraslt@meta.ua | Західна Україна
Copyright © 2012-2013. Коментар - All Rights Reserved
Base Template created by Creating Website
Modify design Taras Savchuk