Протиставлення «економічного професіоналізму» і «патріотизму», змушуючи людей вибирати, безвідмовно спрацьовує і по сьогодні.
Пишними фразами восхвалявся економічний прагматизм при здачі національних інтересів та голосно закрикувались економічні провали від бездіяльності захистом права любити українське на Заході України чи російське в Малоросії.
Російська і українська мови однаково слугували і Януковичу і Ющенку з Тимошенко інструментом зафонювання покращення матеріального і правового життя «вже сьогодні».
Зручна політична технологія пішла далі за успішний фірмовий трюк « елітних гостей Світського життя».
Через історичні протиріччя і види на теперішню спільну Україну Західної Укпаїни та Малоросії, плекаючи пиху останніх і виправдовуючи їх антиукраїнськість з західних регіонів вдало зліпили образ нездатних до економіки «балакучих патріотів» українського.
«Селянська і патріотична Галичина» наче автоматично робить Донецьк супер міськими професіоналами прогресивної економіки.
Після політичних дискусій на тему Схід-Захід в традиційному стилі протиставлення економічного професіоналізму і патріотизму будь-яка продуктивність праці і рівень розвитку економіки Малоросії здається кориснішим за «балакаючих західноукраїнських патріотів».
Останнім часом за допомогою засобів масової інформації штамп дефектності і економічної пустоти західно-українського патріотизму намагаються поширити і в середину Західної України. Змусити засумніватись в самих собі.
Виходять програми і пишуться статті зі запитанням: «що нам дав патріотизм?» і узагальненням: «подивіться на ваших патріотів у місцевій владі».
Нездатність практично нічого зробити в економічному плані в Західній Україні – вихідна точка висміювання «патріотизму». Для «електорату» більше й не треба.
Поверхнева постановка питання ефективності діяльності західноукраїнських патріотів є завідомо програшною комбінацією для Західної України і її українського патріотизму.
Економіка Малоросії дійсно потужніша за економіку Західної України. Різниця не тільки в загальних обсягах виробленої продукції і послуг, а й співвідношенні коштів на кількість населення.
Водночас справедливий сумнів викликає значна прибутковість основних малоросійських підприємств радянської побудови. Не можуть донецькі і запорізькі металургійні гіганти самі по собі вигідно працювати на російському газі за найвищою у світі ціною.
Разом з відшкодуванням ПДВ, забороною іншим експортувати металобрухт, за високу ціну російського газу платить Україна – вся держава. Не дарма ж у Газпрому купує Україна, а не СКМ Ахметова.
Постійно дотуючи вугільні підприємства Луганська і Донецька держава дотує металургійні підприємства, які підстраховуються дешево купленим вугіллям.
Харківська, Дніпропетровська та інші малоросійські губернії кують свою економічну потугу на російських кредитах для російських ринків, зокрема оборони.
Засіяні поля Півдня України дають додаткові кошти з мита за експорт зерна – ПДВ також відшкодовується.
Західноукраїнська економіка на це може протиставити лиш декілька хімічних і машинобудівних заводів, які знаходяться у власності російських і європейських компаній та значні валютні інвестиції з масового заробітчанства. Декілька процентів займає туризм.
Загальні обсяги не пояснюють різниці рівня життя, зарплат в Західній Україні та Малоросії. Продуктивність праці заснована на радянських технологіях не може значно різнитись.
За відповіддю потрібно йти до Києва. Не секрет що податки в Україні найвищі для тих хто не при владі. В столицю йдуть усі хабарі за дозволи та подібне.
Малоросійські олігархи ні на мить не залишались без участі у владі. «Універсали» Ющенка і виплата Тимошенко Ахметову 4 мільярда доларів за назад націоналізовану і згодом продану «Криворіжсталь» легітимізувала «біло-синіх» одразу після приходу помаранчевих.
За все ПДВ і різні податкові збори при реалізації товарів в Україні платять люди, купуючи за ціною у яку це все вкладено. Працюючі офіційно – ще й із зарплати. Всі ці кошти опиняються в Києві.
Відсутні у Києві західноукраїнські патріоти не можуть впливати на основні грошові потоки Західної України. У їх власності також немає великих підприємств.
Місцева влада відповідаюча за кошти – це обласні державні адміністрації. Саме тому донецька влада засідаюча в столиці легко погодилась з перемогою «Свободи» у всіх облрадах Галичини. Більше маневру мають міста, але й вони обмежені законами та обіданні на залишках загальнодержавних податків.
При нинішній олігархічній і централізованій владі керуватиме всією економікою в державі лише той хто матиме у власності великі підприємства і Київський престол.
Інші з яким б титулами не ходили будуть виглядати «балакунами» проти засілих в Києві олігархів. Що й зберігається при делегуванні і вписуванні в певні іміджеві образи політичних представників.
Соціалісти, комуністи, екологи – проти «престольної влади» і олігархічних грошей є такими ж «економічно нездатними» як і націоналісти.
Різниця лиш в тому що націоналістична думка має свій регіон Галичину і поширеність в Західній Україні.
Постійна боротьба проти «украинского фашизма» зробила основною характеристикою Західної України націоналізм і патріотизм.
Через що регіону доводиться розплачуватись славою «економічної нездалості», перенесеної з економічної неспроможності націоналістів в порівнянні з олігархами Малоросії.
Не тільки обставини централізованості влади і концентрації основних засобів виробництва в руках олігархів Малоросії виправдовують західноукраїнський патріотизм від звинувачень у нездатності нічого зробити в економіці краю.
Неправильно протиставляти українську ідею економіці. Цього хочуть вороги української нації – демонстрації що українське, те бідне.
Українська культура немає ніяких африканських вад з традиціями канібалізму. Жінки в нас не ходять у статусі рабинь як в мусульманських країнах. Звички красти, обманювати, брати і давати хабарі – не більші ніж в Росії і Білорусії.
Чим же українська мова гірша ніж російська, польська, чеська чи хорватська? Поширена серед 10 мільйонів – це не мало. Кожен народ зберігає і розвиває свою мову, не протиставляючи її економіці. В теперішній спільній Україні нам нав’язують інше.
Не будуть «рускоязичные» дбати за українську і якщо, як вони хочуть, замінити українських патріотів на професіоналів то попіклуватись за українське взагалі не буде кому. В чому тоді проявлятиметься професіоналізм? Житимемо як в Малоросії? А ви хочете жити в російськомовній Малоросії?
Не словами єдиними захищається мова і проявляється патріотизм. На ставленні до своєї нації і благополуччі міст, де вона живе, – в маленьких справах і проявляється економічний патріотизм. Його можна не помічати і забрехати, але він є.
Український патріотизм як пошанування українського – це протиставлення не просто економічній практичності, а професійному економічному визиску. Ідея вказуюча як привести до стану коли економіка працюватиме для українців.
13 червня 2011р.
Дописати коментар
Дотримуйтесь етичних норм спілкування.