Русини – це москвофіли?

Затихле питання «русин» знову піднімається на слух телеканалом «Росія», який присвятив їм цілу програму. Та чи про русин йшла мова? Звісно ж російське телебачення не шукало давнішої назви українського народу – а присвоїло її собі, зробивши їх «русскими». Для певної частин русин це справді недалеко від правди. Але більшість русин, які з часом назвались українцями, московський канал відрізав від руської історії Галицько-Волинського Князівства. Російська пропаганда поділила Галичину на русских русин( москвофілів) та безрідних націоналістів. Населення Російської Федерації і Малоросії додасть собі зневажливих , вигідних Москві звинувачень і претензій до галичан, західних українців .

Русини в Галичині і всій Західній Україні поки так називались до 1918 р. були поділені подібно як зараз на українців(бандерівців) та хохлів(підросійців). Нічого дивного як бачимо у різних русинах немає. Проте для російського телебачення русинів-українців не існує, русини – це тільки москвофіли. Над якими всіляко знущалась австрійська влада, звинувачуючи в шпіонажі на користь Царської Росії. Гоніння і страти русинів-москвофілів представлено як страждання за правду і окремий від австрійського русинський народ. Значення їх боротьби не тільки переоцінили, а й протиставили націоналістам. Звинувативши останніх в «пособничестве». Захопившись, російський ведучий виставив претензію Дрогобичу у навмисній відсутності пам’ятнику жертвам русинам-москвофілам.

Насправді націоналістичні організації та рухи в звичному розумінні з’явились у 1920, та отримали поширення перед та під час Другої Світової. Під час австрійського панування попередники націоналістів та всі галичани звались русинами, інколи використовуючи назву «русин» та «руські»(Руська трійця) для своїх організацій і політичних партій. Безумовно були й проавстрійські партії, які в свою чергу ділились ще на два напрямки: звичайний провладний та антипольський(античеський в Закарпатті) . Вони не були друзями, а ворогами москвофілів. В деякий період історії Першої Світової можна допустити що більшість партій Західної України були проавстрійськими – антимосковськими.

Російське телебачення не розповіло про основну різницю між русинами-москвофілами і русинами-українцями – перші бачили спасіння від гонінь австрійської влади та польського і чеського протекторату у єднанні з русскими та заступництві Московської Імперії, а другі у єднанні з малоросами в Незалежній Україні. За що й сьогодні західні українці відчувають стільки ненависті з боку Москви в перемішку з пропагандивною брехнею знікчемнішую українські рухи. Ця відмінність між русинами Західної України у виборі союзників та уявлення про незалежне від польської і австрійської влади життя замінена озвученою раніше Табачником різницею:

Русин-москвофіл – це канонічний православний, вірний Московського Патріархату, російськомовний і русский, справжній нащадок Древньої Русі;

Сіра маса націоналістично налаштованих – антирусских «предателей вери» уніатів, які стали «українцями» за антиросійським задумом австрійців.

Під це підведено, наприклад свідчення русинів-українців проти москвофілів на австрійському суді і подібне. Причому перших для ефекту названо «представите лями националистических организаций». З часом зменшену кількість русинів-москвофілів російське телебачення пояснило тільки одною причиною – терором австрійської влади і «националистов». Зумисно замовчуючи про труднощі просування українських вимог автономії, створення військової сили(Січового Стрілецтва), коли тільки Перша Світова допомогла, українські організації названо «щедро проплаченими австрийскими властями». Навіщо Австрійській Імперії створювати антиросійську п’яту колону в й так приналежній їй Галичині не роз’яснено, бо сказати нічого. А от щедро проплачені Москвою русини-москвофіли в Галичині – має зрозумілу логіку по створенню традиційної п’ятої колони на території супротивника. Історія виявила правду практично зникненням москвофільського руху в Галичині з розвалом Російського Царату та розвитком українських рухів після розвалу Австрійської Імперії.

Спільне руське – це не московське зверху.

Надія русинів-москвофілів на російський рай розвіялась не лиш через припинення фінансування, а й з політичного погляду на повсталу голодну Росію в 1917р. Не стало чим рекламувати Москву. І їм на заміну прийшли комуністи-інтернаціоналісти, які пропагували те саме єднання тільки на інших неслов’янських основах. Проте й до розвалу москвофільського руху та єднання з русскими у 1939 в СССР частина русин прагнула рівноправного єднання з русскими. Їх голоси були заглушені русинами-москвофілами, які не збирались питатись про права Московський Престол.

Москва взялась за національний спокій Галичини?

Підленька посмішка ведучого, яка виказала його задоволення від можливості побрехати на галичан, ходячи та позуючи на фоні галицьких пейзажів, свідчить про початок спроб політичного розділення західних українців. Збільшення ваги проросійського – просуненням хохляцтва на захід України, розширюючи малоросійську територію «донецьків» і «дніпропетровськів». Наступними кроками стануть російські школи для україномовних, нагнітання конфліктів між церквами, міжнаціональні сутички та інше дискредитуючи українське та припіднімаюче проросійське. Відвоювання Києва завершено і Москва протоптує стежку для знищення самостійницького та гордовитого націоналістичного духу Галичини і всієї Західної України.

21 грудня 2010 р.