НАТО. «Лісабонська лінія»

Останній саміт Альянсу легалізував для світу егоїстичну політику НАТО. Лісабонська зустріч президентів та прем’єрів держав учасниць за участю президента Росії оголили дволикість цієї міжнародної організації. Запрошуючи «ворожі режими» сусідів Російської Федерації до НАТО, остання все ж залучає першу до співпраці та домовленостей з питання Протиракетної Оборони. У Бухаресті Росію заспокоїли зарубавши членство України в Альянсі. В Лісабоні на торг залишились Грузія і Молдавія. Проте після підписання Російською Федерацію договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь(СНО) її можна подурити не віддаючи нічого. Угода про зменшення кількості російських ядерних ракет – це дипломатичне досягнення цілей натівської ПРО. Через деякий час Альянс продовжить втілення задуманої ПРО, всього лиш частини політики обману здійснюваної НАТО.

Проблеми, які виникли в Альянсу: через погрози і протидію Росією планам ПРО, необмежені теракти в Афганістані та Іраку, незупинені ядерні програми Ірану та Північної Кореї підштовхнули штабні структури до модернізації. Наступного року кількість персоналу зменшиться на 35% – приблизно 5000 осіб. Ще одною новацією і реакцією Альянсу на змінені міжнародні обставини стала турбота про економічний стан країн-учасниць під час світової кризи. Альянс офіційно зобов’язався їм допомагати, в тому числі координуючи антикризову діяльність з ЄС.

У досягненні своїх цілей НАТО використало зацікавлення і Росії і Грузії. Грузії необхідні гарантії безпеки від повторного вторгнення Російською Федерацією на її територію. А Росії треба відтермінувати розташування ПРО, яке стало питанням принципу Імперії і виявилось проблемою, коли аргументи Росії не переконали США забути про ПРО та не порушувати балансу. Згода на санкції і відмову від продажу озброєння Ірану, підписання угоди про скорочення СНО, дозвіл на провезення вантажів НАТО в Афганістан тільки відсували активізацію розміщення елементів ПРО в Польщі та Румунії.

Кажучи про «відкритість дверей» для прийняття нових країн до лав Альянсу і зокрема України реальних зрушень немає щодо жодного кандидата. Македонії заважає назва країни, Боснії і Герцеговині – нездійснені реформи, Грузії – обіцяли членство з дня на день, що триває ще з Бухарестського саміту. Водночас Альянс залишає за собою політичне лице прибічника цілісності території Грузії і невизнання проголошених за допомогою Росії республік Південна Осетія і Абхазія. Повертати майбутньому союзнику Грузії ці території силою Альянс звісно ж не збирається, доки там стоять російські війська. Подібна ситуація й навколо Молдавії з Придністров’ям.

Основними пріоритетами на наступний 2011 рік для НАТО є Афганістан і Росія. До 2014 в Афганістані й далі знаходитимуться найбільші сили під спільним командуванням Альянсу – 120 тисяч солдат. Також на Лісабонському саміті остаточно ухвалене рішення про створення ПРО в Європі, яка перетворюється з «американської» на «спільну європейську». Цим рішенням російське незадоволення ПРО протиставили не тільки США і її європейським друзям Польщі та Румунії, а всьому Євросоюзу. Альянс поставив собі складне політичне завдання: співпрацею з Російською Федерацією замилити їй очі і дати надію на відмову від створення направленої проти неї ПРО, та в рамках цієї співпраці зберегти дешевші шляхи доставки вантажів в Афганістан через контрольований Росією простір власної території і її азійських союзників, як Казахстан.

Альянс не збирається здавати свої позиції в жодній з «гарячих точок». На місці залишиться навіть натівська поліція КЄФОР в Косово. І це після десятків років війни з Сербією. Втрачати контроль над відносно недавно окупованим нафтовим Іраком тим більше не планується. Доведення готовності і найбільшої ефективності Альянсу забезпечуватиме миротворча місія Африканського Союзу і ООН в Сомалі. НАТО хоче показати всім хто єдиний здатен вирішити міжнародну проблему морського піратства біля берегів Сомалі.

Напрямок НАТО на отримання тотальної військової переваги над всіма серйозними супротивниками як Китай та Росія підтверджує прийнята в Лісабоні:

Наша Стратегічна концепція підкреслює нашу відданість забезпечити те, щоб у НАТО була вся низка засобів, необхідних для стримування та боротьби з будь-якою загрозою безпеці наших народів та безпеці нашої території. Щоб досягти цього, НАТО застосовуватиме відповідну комбінацію звичайних, ядерних та протиракетних сил. Протиракетна оборона стане інтегрованою частиною наших загальних оборонних планів. Нашою метою є стимулювання засобів стримування як головного елементу нашої колективної оборони та сприяння неподільній безпеці Альянсу.

Одночасно з опорою на ядерну зброю і протиракетну оборону Альянс всіма засобами роззброює інших:

Ми повні рішучості вимагати більш безпечного світу для всіх та створити умови для світу без ядерної зброї у відповідності до мети Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Ми вітаємо укладення нового Договору про СНО і з нетерпінням очікуємо його найшвидшої ратифікації та набуття чинності...

Ми прагнемо до контролю над звичайними озброєннями, який забезпечує передбачуваність, прозорість та засоби збереження кількості озброєнь на якомога нижчому рівні, необхідному для забезпечення безпеки. Ми будемо прагнути до зміцнення режиму контролю над звичайними озброєннями в Європі на основі взаємності, прозорості та згоди приймаючої сторони.

Місце України в планах НАТО невдячне і ризиковане. «Позаблоковий статус» продиктований Росією і сприйнятий США звісно не розрахунок на потужну власну армію, а безпечна для всіх беззбройна залежна держава. Здатність України виготовляти зброю всіляко знижуватимуть, зокрема економічно, що не є складністю при постійно зростаючому зовнішньому боргу. Але найбільша небезпека для населення України – це попадання між прагнення Росії зберегти свій загрозливий для НАТО військовий потенціал, а Альянсу знівелювати його до безпечного рівня. Окремі треті країни і долі проживаючих в них для Імперій прийнятна ціна за безпеку і перевагу – постійність не знаюча досі альтернативи.

3 січня 2011