Третій лишній

Ющенко пішов не попрощавшись

Але попрощались із ним

Було троє і залишилось двоє в загальноукраїнській політиці не просто арифметика. Баланс сил зі зникненням Ющенка і заміною його на посаді Президента Януковичем збільшився на користь донецької і з ними олігархії в боротьбі з Тимошенко. Партія Пд-Східних олігархів отримала президентські інструменти влади у безпосереднє керівництво їх ставленика Януковича. Діяти руками ющенкового оточення і ним самим було вигідно з політичної точки зору – називаючи це «чварами между оранжевыми». Для сильнішого і владнішого тиску на Тимошенко і її олігархії посада президента безумовно корисніша у єдиному фронті з фракцією у Верховній Раді. Буферної зони між Тимошенко і Януковичем більше не існує. Протистояти доведеться лице в лице.

Не займаючись державними справами Ющенко не займався й розбудовою партії. Парламентська фракція НУНС, яка сідаючи на депутатські місця в залі називалась президентською, одразу забула про обіцянки. Частина пішла коаліціюватись з Януковичем у «ширку», а інша до БЮТ. Не створивши з 9-ти партійок НУНС-у однієї партії, послідовники Ющенка у Верховній Раді залишились без єдиної ідеї. Всі їх сприймають як товар кнопкодавів котрих потрібно купити для участі в коаліціях або Тимошенко або Януковича. Різні групки не соромляться згоджуватись та не заперечувати входження до коаліції з Партією Регіонів, що обіцяли не робити за будь-яких обставин йдучи на вибори до електорату. Ющенко, переставши бути президентом, першим чином став ніким саме для депутатів НУНС.

Після оголошення результатів другого туру виборів Ющенко умудрився поздоровити Януковича «з легітимним обранням на посаду президента». Відкинувши цим кроком від себе людей радикально не сприймаючих «друга Москви», який керуватиме Україною. Опозиціонерів з народу згуртувати йому з такою позицією не вдасться. Чого він судячи з заяв «ненавиджу політику» не планував робити. Ні партії з депутатів-компромісників, ні людей-невдоволенців в Ющенка не буде для того щоб робити якусь політику.

Посада голови Мистецького Арсеналу в Києві – не та посада з якої провадиться політична боротьба. Ющенко цим самопризначенням забезпечив собі не відступ, а капітуляцію і спокійну пенсію в трудах над збереженням незавершеної мистецької справи з часів його президентства. Весь опікуваний ним Секретаріат звільнено. Янукович не пообіцяв взяти до себе колись корисних для нього борців з Тимошенко. Ющенко не потурбувався про їх майбутнє біля Януковича і тому у загальноукраїнській владі в нього не залишається людей. Міністри і губернатори звісно тепер витрачатимуть час на догоджання новому президенту і не дратуватимуть його зустрічами чи навіть найменшими розмовами з колишнім майданним.

Спроба забезпечити привладне майбутнє у складі сенату мудреців з довічними автоматичним перебуванням там колишніх президентів провалилась разом з дивним варіантом Конституції України. Нераціональність двох палат якої, була зрозумілою усім, крім Ющенка. Радники колишнього уже президента добряче його підставили з наполяганням на ній нічого не міняючій в корені, а тільки розприділяючої по палатах старих знайомих депутатів. Головне що хотіли люди – впливу на обранців. Конституція Ющенка пропонувала переназвати депутатів і вдавати ближчість до людей зняттям недоторканості від суддів, яких вони назначають. Очікуючи людського просвітлення прогресивністю двохпалатною Конституцією Ющенко не встиг її винести на Референдум. Про неї забули.

Козацтво підтримуване Ющенком не набуло ваги більшої, ніж громадські організації. Масової служби козаки не побачили. Та чи могли? Козацтво у ющенківців стало способом присвоювати славу козацьку, щоб ніхто не казав свинопаси. Але до Відродження Козацької Армії чи якогось іншого виду впливової діяльності гідної Козацької традиції попередників це не має відношення. Несамостійне економічне забезпечення і присвоєння старших звань багатшим та посадовитішим не розвиває і прямо протирічить козацькому духу. Батурин і Чигирин Ющенко зробив красивими, але не Козацтво силою.

Ні Януковичу, ні Тимошенко Ющенко не потрібен в своїй команді. У людей він не асоціюється з якимось успіхом. Втрачати імідж, назначаючи його, не хочеться ні президенту, ні прем’єру. Хоча з нього був би добрий заступник міністра культури, але не розпорядник призначених коштів. Оскільки пріоритети державних проблем інші талантам Ющенко, то про нього не згадують. Економіка, безробіття, зростання цін – поля боротьби політичних образів Тимошенко і Януковича.

Назначені Януковичем губернатори і голови районних адміністрацій будуть використовуватись набагато ефективніше ніж за часів Ющенка у боротьбі з Тимошенко. Бидлятину заходу не жалко і здивування такій політиці Януковича бути не може. В електоральних регіонах Тимошенко створюватимуться якнайгірші умови життя з показуванням як нездари бютівці і всі антиянуковичці не можуть нічого зробити. Янукович переміг голосами своїх 9ти Пд-Східних регіонів і решта йому непотрібні. Гноблячи західняків, він укріпить підтримку в своїх регіонах, показавши їх вищість.

Настрій програшності вбиває надію на появу політичної альтернативи Януковичу і Тимошенко, місця куди міг податись Ющенко приєднавшись. Тимошенко не змінить курсу вдавання борця з Януковичем за народне до моменту домовленості з ними. Невизнання його Президентом – це слова. Бо його владу вона визнаватиме. Тимошенко хвилює щоб він не застосовував свої повноваження проти її олігархії. Поки не будуть отримані гарантії в якомусь виді, зокрема і спільної коаліції, міжусобиці продовжуватимуться.

Зі сторони противників немає заспокоєння посадою президента. Остаточна перемога і захоплення права розпоряджатись ресурсами, які вони мінятимуть на дешевший російський газ, відбудеться з призначенням олігархатом Пд-Сходу свого прем’єр-міністра. Примирення на горизонті не передбачається. Економічним і політичним інтересам двох конкуруючих за українські ресурси олігархічних груп нема на чому зійтись. Політична війна без зайвих перепон розпочалась.

25 лютого 2010р.